Містика Чорнобиля. Розповідь сталкера
[ 15:35 25.04.03 ] http://www.izvestia.ru/life/article33142
Скільки варто попасти до Чорнобиля? (фото з livejournal Наталії Мозкової) Олександр Наумов - чорнобильський сталкер з 15-річним стажем. Тепер - номер один, єдиний. Ті, хто починав з ним, або померли, або хворі і відійшли від справ. Наумов провів в зону відчуження, закриту радіацією, блокпостами і колючим дротом, більше 200 "присвячених". Цього року чорнобильські дні вперше збіглися з поминальними і на Наумова - особливий попит. 26 квітня 1986 року, що перетворило Чорнобиль з провінційного міста в пам'ятник-некрополь, "постійні клієнти" сталкера називають вдень Наумова - людини, що відкрила їм зону.
Про користь сталкеров
До Чорнобиля, колишнього українського райцентру, курорту, колись примітного хіба що базою річкового флоту та пристанню, попасти тепер важко, та і коштує це дорого. Потрібно подати заявку на поїздку в спеціально створену організацію "Чернобильінтерінформ", заздалегідь оголосити маршрут - і ні кроку убік.
З Наумовим простіше: у нього свої дороги, він знає про зону все. І грошей не просить: "Заробляти екскурсіями на чорнобильські кладовища - блюзнірство".
Напередодні річниці вибуху чорнобильську зону розширили, визнавши перемогу "мирного атома" над людським розумом. Тепер це 65 селищ, 2540 квадратних кілометрів території.
На "чорнобильських чорноземах" живуть 2,3 мільйона чоловік. У зоні посиленого радіаційного контролю - 1,6 мільйона. Безпосередньо під реактором - більше 400. Це люди, яким нікуди йти: на чистих територіях їм нічого робити і ніде жити. Вони поділили землю на "велику" (ту, що за зоною) і свою, хворого.
Сам Наумов попав в зону в 86-м: тоді він, 36-річний капітан міліції охороняв станцію Янов в Пріпяті. "Коли реактор вибухнув, мене підняли по тривозі, і єдине, що сказали: це серйозно і надовго".
Вже в ту пору навчився розрізняти сталкеров і злодіїв: "Сталкер життям ризикує, але справа робить корисне - заставляє людей проникнутися зоною, зрозуміти, чим вона живе. А мародери просто тягнуть все, що погано лежить". Господарський український менталітет не може допустити, аби в зоні пропадало щось "коштовне". Будь то кольорові метали або банки з маринадами, кинуті евакуйованими хазяйками, - все розібрано і розтаскано по ближніх селах, все пішло "в справу". Навіть чеканку з поштового відділення відкрутили. "Це була остання, поросла лісом пам'ять Чорнобиля. Люди на цю чеканку молилися як на ікону - чекали листів з чистої землі", - засмучується Наумов.
Знаючій людині до Чорнобиля попасти нескладно: "Дерев'яне обгороджування, по якому йшов колючий дріт, прогнило і рушиться. Його міняють на бетонне, але лише на Україні. 147 кілометрів, що граничать з Білорусією, не закрито. Це об'їзна дорога в зону. Від цієї лінії до міліційного райвідділу - 60 кілометрів, то хіба за всім устежиш".
Наумов в зону не їздити не може: "Я там заряджаю". Говорить, запас міцності йому дав "бойову і трудову дорогу": у минулій, дочернобыльской життя Олександр - випускник інституту фізкультури і міліційної академії, майстер спорту з веслування і першорозрядник по волейболу, кросу і велоспорту. Тепер "зона не відпускає, заважає дихати".
Сталкерство не перешкодило йому стати за ці роки полковником українського МВС. Начальство до його походів в зону звиклося. А в українському законодавстві кримінальна відповідальність за сталкерство не прописана. Є стаття "за поширення і вивіз радіоактивних відходів", передбачає штраф. Але Наумов не мародер, а сталкер, нічого радіоактивного із зони не вивозить. Хіба що самого себе.
"Зомбі" в зоні
Чорнобильське сталкерство породило легенди. Про вовкособаки особою лохматости, нібито що розплодилися після аварії. Про кысях - здичавілих домашніх кішках, що начебто живуть в лісах довкола станції. Про зомбі, яких нібито породив секретний об'єкт "Чорнобиль-2", - станція загоризонтного виявлення і попередження про ракетну небезпеку, одна з трьох, розкиданих по Союзу. По місцевій легенді, ця станція так вплинула на людей, що вони стали без пам'яті бродити по зоні - "начеб основну думку їм перервали".
Сталкер Наумов легенди не визнає, кысей і вовкособак не спостерігав. Але про зонні мутації начувся . За даними учених, тварини-виродки в Чорнобилі виводяться в 120 разів частіше, ніж в чистих місцях. Радіація ударила і по людях. У Житомирській, ближній до ЧАЕС, області, професор Коновалів зібрав музей чорнобильських мутантів - немовлят, що не вижили, з двома головами і без рук. В порівнянні з його колекцією Кунсткамера - кімната сміху.
Наумов подібні розмови не дарує - дуже важкі для людини, що живе зоною і що двічі возив в неї свою дочку: "Я провів її по найчистіших місцях і більше до Чорнобиля не візьму. Це не місце для екскурсій".
А "зомбі" в зоні дійсно є. Після відміни сухого закону "Столичну", яка "хороша від стронцію", наливають в двох чорнобильських кав'ярнях. (Хліб і горілка до цих пір залишилися "валютою" для Чорнобиля, де давно побудований свій, радіаційний комунізм, де багато що по талонах і повно кинутого житла - заходь в будь-який будинок.) І на темних вулицях з'являються "зомбі", що погойдуються, намагаються дотягнути до будинку, не сходячи з чистої дороги.
"Не вирушати з чистої землі" - перше правило, яке пояснює Наумов своїм "клієнтам". Крок з відмитого асфальту убік, де метровою травою заросли кинуті чорнобильські будинки, - і ти попадеш в радіаційну пляму. "Я чітко знаю, де вони розташовані: за стелой з написом "Чорнобиль", біля міліційного міськвідділу в Пріпяті. Уклепатися в таку пляму - традиційна помилка в зоні. Але багато хто вважає, що знають все краще за мене, і поступають по-своєму. У мене є контрольні, підвищено забруднені крапки в Чорнобилі, я там заміряю радіацію: на кладовищі, де було дерево у формі герба-тризубця (символ чорнобильської для поста України), на майданчику відстою радіоактивної техніки. Хтось в 86-м вирішив, що пожежні машини, "Крази", "Камази", бульдозери і покрита свинцем самохідність, що гасили Чорнобиль, незабаром можна буде використовувати. Фонові рівні там були такі, що поблизу фотографувати не можна - плівка засвічувалася. Такий же "брак" у мене був, коли я в 86-м знімав вертольоти, що закидали піском реактор.
На приладовій дошці одного з величезних бульдозерів я бачив напис: "Пам'ятай, тебе чекають удома". Будинок тоді здавався близьким: у 1988 році заявили про закінчення першого етапу ліквідації чорнобильської катастрофи. Отже ми живемо в другому, нескінченному".
Наумов показував зону і одинакам на зразок мене, і групам по 5-6 чоловік. Журналістів поважає: "От них користь - напишуть, людям про ЧАЕС нагадають". Доводилося водити і іноземців. Більше інших дивилися німці: "Добре підготовлені і екіпіровані, у них серйозні дозиметри і підходи до справи". Не погані англійці, їм "цікаво, чим живе ця земля і її люди, що пережили катастрофу і соціальні потрясіння після неї".
По своїх маршрутах водить лише тих, хто "в Чорнобилі розуміє". Інших в зону не бере.
Сюрпризи радіаційного гумору
Пріпять - третій, найскладніший для сталкерского проходження чорнобильський периметр. (Перші два - 30- і 10-кілометрова зони.) Пріпять померла - немає ні єдиної людини, головний стадіон приховав березовий гай, а бетон багатоповерхівок пробили квіти. Крізь них вже не видно крупнобуквенный заклик: "Гань атом буде робочим, а не солдатом".
Пріпять - улюблене місце Наумова, він тут знає особливі стежки. Піднімається на 14-й поверх і через ліс, що виріс на будинку, фотографує саркофаг підірваного реактора. Він видно з будь-якої крапки, хоч з Пріпяті, хоч із старообрядческого кладовища - просвічує через хрести, що покосилися. На них - трикутні таблички: "Небезпечно, радіація". "Знаходитися там можна зовсім недовго. Якось водив туди пітерських телевізійників. Панночка їх на кладовищі свої речі забула. Пропонувала водієві 20 доларів, аби приніс. Я посміявся і збігав за п'ять копійок - не звикатися. А москвичі люблять зніматися на станції біля щита, де написаний рівень радіації. Я тихенько переправив цифру з 140 мікрорентген на 200 рентген. Вони удома надрукували плівку і кинулися по лікарках, мені стали дзвонити. Я чесно сказав: "Це жарт". Так вони ледве повірили, що уціліли".
Наумов, чоловік своеобразного, радіаційного гумору, подобається не завжди і не всім і сам це розуміє: "Одна московська група, виїжджаючи, все присягалася, що повернеться, лише не з цим "придуркуватим сталкером, який людей по грязі тягає".
Старий і малий - все під Богом
Самосели для Наумова - особлива турбота. Саме він почав знайомити корінних чернобылян (не плутати з вахтовиками-чорнобильцями) з журналістами.
Десять років тому Наумов зісватав "Вістям" свого "протеже" - човняра Івана Томенка, що виїхав було з Чорнобиля, але що незабаром знову повернувся в зону. Тепер Івану Моісейовичу - 74. Його дружина Валентина, що пригощала нас ненормально величезними яблуками і що давала на дорогу двометрові жоржини ("хай в Києві здивуються), недавно "згоріла", Іван Моісейович залишився один. Бадьорий і рожевощокий, їсть радіоактивні гриби і не менш "наповнену" кабанятину і робить човни - в доаварійні часи він був майстром, кращим у всьому Чорнобилі.
Говорить: "Пасха скоро, і виселяли нас теж під Пасху. Навіть продукти не дозволили узяти, так все і пропало. Нічого, цього року як слід посвяткую - тепер ніхто з хатини не вижене". В ознаменування своєї перемоги повісив на воротях горду табличку: "Тут живе господар будинку". Синовья-тройняшки обіцяють привезти до Моісейовича на канікули правнуків. Сталкер Наумов це не вітає: "Скільки не попереджаю - тут брудно і небезпечно, але люди все одно тягнуть до Чорнобиля дітей".
Два роки тому в зоні народилося її перше дитя - дівчинка Марія. Місцева робітниця Ліда Савенко виробила дочку в 47 років, говорить, радіація зробила її плідною. Назвала "з метою відродження зони - від адже Марії наш Бог стався".
"Наш" - уточнення правильне. Чорнобиль - місце багатоконфесійне. Наумову це відомо як нікому іншому. Лише по його наведенню я знайшла загублені в зонних чагарниках могили єврейських святих - цадиків Тверських. Перший з них, Нахум, померлий в місті в 1768 році, став родоначальником Чорнобильської гілки хасидизма. До воєн, погромів, відкриття кордонів Чорнобиль був єврейським містечком, тут стояли 20 синагог, жодна не уціліла.
"Послідовники учення цадика Нахума є в Штатах, Ізраїлі, інших країнах", - розповів мені головний рабин України Яків Дов Блайх. Раніше вони часто здійснювали паломництво до Чорнобиля. Тепер потік вичерпався. "Мабуть, зрозуміли слова цадика Тверського: "Тут погане місце". Вони зайвий раз підтверджують: Чорнобиль - місто містичне, де минуле хапає за фалди".
Нечистий вогонь
У поминальні дні зона, яку не зміг відмити жоден розчин, що дезактивує, намагається очиститися вогнем. Вогонь гасити нічим. "У Чорнобилі вмирають не лише люди, але і колодязі: залишені без нагляду, вони не дають води".
Пожежі починаються, коли на чорнобильські кладовища, що покосилися, допускають колишніх жителів цих місць - вклонитися рідним могилам. З горя випивши, вони підпалюють старі хрести і надгробья: "Не діставайтеся ж ви нікому". Чорнобильський ліс спалахує сірником.
Коли горить ліс, всьому живому потрібно сховатися. Це друге правило сталкера. Вогонь підвищує рівень радіації в 10 разів, здіймаючи в повітря те, що увібрали кора і коріння. "Раз виявився на дорозі між двома лісами, що горіли. Ледве встиг вискочити - жарко дуже було і важко - зі мною ж люди, - розповідає Наумов. - А коли гасили село Старі Шепелічи, я навіть не відмітив, що горю, поки мене водою не облили. Сказали: чоботи диміли".
Надія і сини
Наумов говорить, що чорнобильська зона живе надією. Сталкери - її сини. Зона сподівається на відродження, і Наумов підрахував: "Через 80 років закінчиться напіврозпад стронцію. Зону можна буде рахувати відносно нешкідливої". Та і як може бути інакше, якщо її пожвавленням займається особисто Кучма.
Кучма Микола Дмитрович, начальник відділу радіоекології Чорнобильського науково-технічного міжнародного дослідницького центру, - автор ідеї пожвавлення лісу в зоні. До аварії ліс був основною статтею чорнобильського експорту і знову повинен стати нею. Тепер дерева "беруть" на третині площі зони і вивозять в чисті землі. Є теорія, що радіаційний пил осів в корі, і "обкоровані" дерева сповна безпечні. Експериментатори вирощують в нових господарствах рибу і худобу, сюди злітаються працювати зі всієї Росії - від Мурманська ка Москви - сподіваючись на хороші заробітки. Чорнобильську продукцію потім дорощують в чистих зонах і продають. Наумов упевнений, що цей експорт контролюється і безпечний.
Але звірина , що неймовірно розплодилася, створила зоні нову проблему: чорнобильське полювання. Постріляти приїжджають і депутати, і чиновники різних рангів. Сталкер цього не розуміє: "Зона - територія біди, а не розваг". Він розповідає, як особисто роззброїв загін мисливців: "Я тоді ще служив в чорнобильській міліції, зі своєю ротою їздив по селах, забивав в хатинах вікна і двері навхрест - щоб мародери не забралися. У кинутій школі знайшли екіпіровку гри "Зірниця": автомати муляжів, точнісінько - сьогодення. Хлопцям спалахнуло їх узяти, вибрали, які чистіше. Заїхали в ліс, а там - компанія мисливців. Я ним: стояти, стріляю без попередження. Мої хлопці засіли в "уазике", начеб як на приціл їх узяли. Мисливці здалися, зброю ми конфіскували. А коли ці здорові мужики взнали, що їх узяли на іграшкову "гармату", ледве в непритомність не потрапляли - рушниці-то у них дорогущие були".
У Чорнобилі є пам'ятник, до якого Наумов ніколи не водить людей. Дивний, схожий на пасхальне яйце розміром з будинок, він був дарований Україні Німеччиною і довго кочував по країні, поки не виявився в Чорнобилі. Монумент називається "Послання нащадкам". Місцеві звуть його "стіною плачу" (не прошел досвід хасидов дарма). У пам'ятник складають записки з текстами, які прочитають через 100 років. Наумов говорить, що надовго загадувати не звикся, але якщо б вирішив звернутися до нащадків, то написав би: "Пам'ятаєте, це було, є і буде".
Наумов переживає, що вже зараз в зону "приходять люди, які нічого не знають про Чорнобиль". Виросло покоління, що народилося після вибуху і мало що відає про нього. Але і досі не все відомо про аварію і тим, кому довелося її пережити. Напередодні нинішньої чорнобильської річниці Наумова чекав сюрприз: Служба безпеці України обнародувала півсотні документів архіву ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ, з яких виходить: чорнобильських вибухів було два. Перший - в 1982 році, він спровокував підвищення радіації на станції і довкола неї. Причиною трагедії 1986-го стали неякісні комплектуючі з Югославії. ЧАЕС була збудована з порушеннями. Про можливість ЧП спецслужби попереджали рівно за два місяці до аварії. Але Чорнобиль стався і буде живий і небезпечний ще 24 тисячі років.
"Я дуже сподіваюся, що над зруйнованим енергоблоком виросте піраміда - величезний саркофаг, який зробить людей захищеними для атома, що зарвався. Хай ця піраміда свідчить: "Тут був реактор, який нікому і ніколи не буде небезпечний". У мене є чорнобильська вислуга, у мене - три великі зірки, я отримую гідні гроші. Мені начебто нема на що скаржитися, і я знаю: зникне реактор, але зона і її сталкеры - залишаться".
• Яніна СОКОЛОВСЬКАЯ, Київ
[ 15:35 25.04.03 ] http://www.izvestia.ru/life/article33142
Скільки варто попасти до Чорнобиля? (фото з livejournal Наталії Мозкової) Олександр Наумов - чорнобильський сталкер з 15-річним стажем. Тепер - номер один, єдиний. Ті, хто починав з ним, або померли, або хворі і відійшли від справ. Наумов провів в зону відчуження, закриту радіацією, блокпостами і колючим дротом, більше 200 "присвячених". Цього року чорнобильські дні вперше збіглися з поминальними і на Наумова - особливий попит. 26 квітня 1986 року, що перетворило Чорнобиль з провінційного міста в пам'ятник-некрополь, "постійні клієнти" сталкера називають вдень Наумова - людини, що відкрила їм зону.
Про користь сталкеров
До Чорнобиля, колишнього українського райцентру, курорту, колись примітного хіба що базою річкового флоту та пристанню, попасти тепер важко, та і коштує це дорого. Потрібно подати заявку на поїздку в спеціально створену організацію "Чернобильінтерінформ", заздалегідь оголосити маршрут - і ні кроку убік.
З Наумовим простіше: у нього свої дороги, він знає про зону все. І грошей не просить: "Заробляти екскурсіями на чорнобильські кладовища - блюзнірство".
Напередодні річниці вибуху чорнобильську зону розширили, визнавши перемогу "мирного атома" над людським розумом. Тепер це 65 селищ, 2540 квадратних кілометрів території.
На "чорнобильських чорноземах" живуть 2,3 мільйона чоловік. У зоні посиленого радіаційного контролю - 1,6 мільйона. Безпосередньо під реактором - більше 400. Це люди, яким нікуди йти: на чистих територіях їм нічого робити і ніде жити. Вони поділили землю на "велику" (ту, що за зоною) і свою, хворого.
Сам Наумов попав в зону в 86-м: тоді він, 36-річний капітан міліції охороняв станцію Янов в Пріпяті. "Коли реактор вибухнув, мене підняли по тривозі, і єдине, що сказали: це серйозно і надовго".
Вже в ту пору навчився розрізняти сталкеров і злодіїв: "Сталкер життям ризикує, але справа робить корисне - заставляє людей проникнутися зоною, зрозуміти, чим вона живе. А мародери просто тягнуть все, що погано лежить". Господарський український менталітет не може допустити, аби в зоні пропадало щось "коштовне". Будь то кольорові метали або банки з маринадами, кинуті евакуйованими хазяйками, - все розібрано і розтаскано по ближніх селах, все пішло "в справу". Навіть чеканку з поштового відділення відкрутили. "Це була остання, поросла лісом пам'ять Чорнобиля. Люди на цю чеканку молилися як на ікону - чекали листів з чистої землі", - засмучується Наумов.
Знаючій людині до Чорнобиля попасти нескладно: "Дерев'яне обгороджування, по якому йшов колючий дріт, прогнило і рушиться. Його міняють на бетонне, але лише на Україні. 147 кілометрів, що граничать з Білорусією, не закрито. Це об'їзна дорога в зону. Від цієї лінії до міліційного райвідділу - 60 кілометрів, то хіба за всім устежиш".
Наумов в зону не їздити не може: "Я там заряджаю". Говорить, запас міцності йому дав "бойову і трудову дорогу": у минулій, дочернобыльской життя Олександр - випускник інституту фізкультури і міліційної академії, майстер спорту з веслування і першорозрядник по волейболу, кросу і велоспорту. Тепер "зона не відпускає, заважає дихати".
Сталкерство не перешкодило йому стати за ці роки полковником українського МВС. Начальство до його походів в зону звиклося. А в українському законодавстві кримінальна відповідальність за сталкерство не прописана. Є стаття "за поширення і вивіз радіоактивних відходів", передбачає штраф. Але Наумов не мародер, а сталкер, нічого радіоактивного із зони не вивозить. Хіба що самого себе.
"Зомбі" в зоні
Чорнобильське сталкерство породило легенди. Про вовкособаки особою лохматости, нібито що розплодилися після аварії. Про кысях - здичавілих домашніх кішках, що начебто живуть в лісах довкола станції. Про зомбі, яких нібито породив секретний об'єкт "Чорнобиль-2", - станція загоризонтного виявлення і попередження про ракетну небезпеку, одна з трьох, розкиданих по Союзу. По місцевій легенді, ця станція так вплинула на людей, що вони стали без пам'яті бродити по зоні - "начеб основну думку їм перервали".
Сталкер Наумов легенди не визнає, кысей і вовкособак не спостерігав. Але про зонні мутації начувся . За даними учених, тварини-виродки в Чорнобилі виводяться в 120 разів частіше, ніж в чистих місцях. Радіація ударила і по людях. У Житомирській, ближній до ЧАЕС, області, професор Коновалів зібрав музей чорнобильських мутантів - немовлят, що не вижили, з двома головами і без рук. В порівнянні з його колекцією Кунсткамера - кімната сміху.
Наумов подібні розмови не дарує - дуже важкі для людини, що живе зоною і що двічі возив в неї свою дочку: "Я провів її по найчистіших місцях і більше до Чорнобиля не візьму. Це не місце для екскурсій".
А "зомбі" в зоні дійсно є. Після відміни сухого закону "Столичну", яка "хороша від стронцію", наливають в двох чорнобильських кав'ярнях. (Хліб і горілка до цих пір залишилися "валютою" для Чорнобиля, де давно побудований свій, радіаційний комунізм, де багато що по талонах і повно кинутого житла - заходь в будь-який будинок.) І на темних вулицях з'являються "зомбі", що погойдуються, намагаються дотягнути до будинку, не сходячи з чистої дороги.
"Не вирушати з чистої землі" - перше правило, яке пояснює Наумов своїм "клієнтам". Крок з відмитого асфальту убік, де метровою травою заросли кинуті чорнобильські будинки, - і ти попадеш в радіаційну пляму. "Я чітко знаю, де вони розташовані: за стелой з написом "Чорнобиль", біля міліційного міськвідділу в Пріпяті. Уклепатися в таку пляму - традиційна помилка в зоні. Але багато хто вважає, що знають все краще за мене, і поступають по-своєму. У мене є контрольні, підвищено забруднені крапки в Чорнобилі, я там заміряю радіацію: на кладовищі, де було дерево у формі герба-тризубця (символ чорнобильської для поста України), на майданчику відстою радіоактивної техніки. Хтось в 86-м вирішив, що пожежні машини, "Крази", "Камази", бульдозери і покрита свинцем самохідність, що гасили Чорнобиль, незабаром можна буде використовувати. Фонові рівні там були такі, що поблизу фотографувати не можна - плівка засвічувалася. Такий же "брак" у мене був, коли я в 86-м знімав вертольоти, що закидали піском реактор.
На приладовій дошці одного з величезних бульдозерів я бачив напис: "Пам'ятай, тебе чекають удома". Будинок тоді здавався близьким: у 1988 році заявили про закінчення першого етапу ліквідації чорнобильської катастрофи. Отже ми живемо в другому, нескінченному".
Наумов показував зону і одинакам на зразок мене, і групам по 5-6 чоловік. Журналістів поважає: "От них користь - напишуть, людям про ЧАЕС нагадають". Доводилося водити і іноземців. Більше інших дивилися німці: "Добре підготовлені і екіпіровані, у них серйозні дозиметри і підходи до справи". Не погані англійці, їм "цікаво, чим живе ця земля і її люди, що пережили катастрофу і соціальні потрясіння після неї".
По своїх маршрутах водить лише тих, хто "в Чорнобилі розуміє". Інших в зону не бере.
Сюрпризи радіаційного гумору
Пріпять - третій, найскладніший для сталкерского проходження чорнобильський периметр. (Перші два - 30- і 10-кілометрова зони.) Пріпять померла - немає ні єдиної людини, головний стадіон приховав березовий гай, а бетон багатоповерхівок пробили квіти. Крізь них вже не видно крупнобуквенный заклик: "Гань атом буде робочим, а не солдатом".
Пріпять - улюблене місце Наумова, він тут знає особливі стежки. Піднімається на 14-й поверх і через ліс, що виріс на будинку, фотографує саркофаг підірваного реактора. Він видно з будь-якої крапки, хоч з Пріпяті, хоч із старообрядческого кладовища - просвічує через хрести, що покосилися. На них - трикутні таблички: "Небезпечно, радіація". "Знаходитися там можна зовсім недовго. Якось водив туди пітерських телевізійників. Панночка їх на кладовищі свої речі забула. Пропонувала водієві 20 доларів, аби приніс. Я посміявся і збігав за п'ять копійок - не звикатися. А москвичі люблять зніматися на станції біля щита, де написаний рівень радіації. Я тихенько переправив цифру з 140 мікрорентген на 200 рентген. Вони удома надрукували плівку і кинулися по лікарках, мені стали дзвонити. Я чесно сказав: "Це жарт". Так вони ледве повірили, що уціліли".
Наумов, чоловік своеобразного, радіаційного гумору, подобається не завжди і не всім і сам це розуміє: "Одна московська група, виїжджаючи, все присягалася, що повернеться, лише не з цим "придуркуватим сталкером, який людей по грязі тягає".
Старий і малий - все під Богом
Самосели для Наумова - особлива турбота. Саме він почав знайомити корінних чернобылян (не плутати з вахтовиками-чорнобильцями) з журналістами.
Десять років тому Наумов зісватав "Вістям" свого "протеже" - човняра Івана Томенка, що виїхав було з Чорнобиля, але що незабаром знову повернувся в зону. Тепер Івану Моісейовичу - 74. Його дружина Валентина, що пригощала нас ненормально величезними яблуками і що давала на дорогу двометрові жоржини ("хай в Києві здивуються), недавно "згоріла", Іван Моісейович залишився один. Бадьорий і рожевощокий, їсть радіоактивні гриби і не менш "наповнену" кабанятину і робить човни - в доаварійні часи він був майстром, кращим у всьому Чорнобилі.
Говорить: "Пасха скоро, і виселяли нас теж під Пасху. Навіть продукти не дозволили узяти, так все і пропало. Нічого, цього року як слід посвяткую - тепер ніхто з хатини не вижене". В ознаменування своєї перемоги повісив на воротях горду табличку: "Тут живе господар будинку". Синовья-тройняшки обіцяють привезти до Моісейовича на канікули правнуків. Сталкер Наумов це не вітає: "Скільки не попереджаю - тут брудно і небезпечно, але люди все одно тягнуть до Чорнобиля дітей".
Два роки тому в зоні народилося її перше дитя - дівчинка Марія. Місцева робітниця Ліда Савенко виробила дочку в 47 років, говорить, радіація зробила її плідною. Назвала "з метою відродження зони - від адже Марії наш Бог стався".
"Наш" - уточнення правильне. Чорнобиль - місце багатоконфесійне. Наумову це відомо як нікому іншому. Лише по його наведенню я знайшла загублені в зонних чагарниках могили єврейських святих - цадиків Тверських. Перший з них, Нахум, померлий в місті в 1768 році, став родоначальником Чорнобильської гілки хасидизма. До воєн, погромів, відкриття кордонів Чорнобиль був єврейським містечком, тут стояли 20 синагог, жодна не уціліла.
"Послідовники учення цадика Нахума є в Штатах, Ізраїлі, інших країнах", - розповів мені головний рабин України Яків Дов Блайх. Раніше вони часто здійснювали паломництво до Чорнобиля. Тепер потік вичерпався. "Мабуть, зрозуміли слова цадика Тверського: "Тут погане місце". Вони зайвий раз підтверджують: Чорнобиль - місто містичне, де минуле хапає за фалди".
Нечистий вогонь
У поминальні дні зона, яку не зміг відмити жоден розчин, що дезактивує, намагається очиститися вогнем. Вогонь гасити нічим. "У Чорнобилі вмирають не лише люди, але і колодязі: залишені без нагляду, вони не дають води".
Пожежі починаються, коли на чорнобильські кладовища, що покосилися, допускають колишніх жителів цих місць - вклонитися рідним могилам. З горя випивши, вони підпалюють старі хрести і надгробья: "Не діставайтеся ж ви нікому". Чорнобильський ліс спалахує сірником.
Коли горить ліс, всьому живому потрібно сховатися. Це друге правило сталкера. Вогонь підвищує рівень радіації в 10 разів, здіймаючи в повітря те, що увібрали кора і коріння. "Раз виявився на дорозі між двома лісами, що горіли. Ледве встиг вискочити - жарко дуже було і важко - зі мною ж люди, - розповідає Наумов. - А коли гасили село Старі Шепелічи, я навіть не відмітив, що горю, поки мене водою не облили. Сказали: чоботи диміли".
Надія і сини
Наумов говорить, що чорнобильська зона живе надією. Сталкери - її сини. Зона сподівається на відродження, і Наумов підрахував: "Через 80 років закінчиться напіврозпад стронцію. Зону можна буде рахувати відносно нешкідливої". Та і як може бути інакше, якщо її пожвавленням займається особисто Кучма.
Кучма Микола Дмитрович, начальник відділу радіоекології Чорнобильського науково-технічного міжнародного дослідницького центру, - автор ідеї пожвавлення лісу в зоні. До аварії ліс був основною статтею чорнобильського експорту і знову повинен стати нею. Тепер дерева "беруть" на третині площі зони і вивозять в чисті землі. Є теорія, що радіаційний пил осів в корі, і "обкоровані" дерева сповна безпечні. Експериментатори вирощують в нових господарствах рибу і худобу, сюди злітаються працювати зі всієї Росії - від Мурманська ка Москви - сподіваючись на хороші заробітки. Чорнобильську продукцію потім дорощують в чистих зонах і продають. Наумов упевнений, що цей експорт контролюється і безпечний.
Але звірина , що неймовірно розплодилася, створила зоні нову проблему: чорнобильське полювання. Постріляти приїжджають і депутати, і чиновники різних рангів. Сталкер цього не розуміє: "Зона - територія біди, а не розваг". Він розповідає, як особисто роззброїв загін мисливців: "Я тоді ще служив в чорнобильській міліції, зі своєю ротою їздив по селах, забивав в хатинах вікна і двері навхрест - щоб мародери не забралися. У кинутій школі знайшли екіпіровку гри "Зірниця": автомати муляжів, точнісінько - сьогодення. Хлопцям спалахнуло їх узяти, вибрали, які чистіше. Заїхали в ліс, а там - компанія мисливців. Я ним: стояти, стріляю без попередження. Мої хлопці засіли в "уазике", начеб як на приціл їх узяли. Мисливці здалися, зброю ми конфіскували. А коли ці здорові мужики взнали, що їх узяли на іграшкову "гармату", ледве в непритомність не потрапляли - рушниці-то у них дорогущие були".
У Чорнобилі є пам'ятник, до якого Наумов ніколи не водить людей. Дивний, схожий на пасхальне яйце розміром з будинок, він був дарований Україні Німеччиною і довго кочував по країні, поки не виявився в Чорнобилі. Монумент називається "Послання нащадкам". Місцеві звуть його "стіною плачу" (не прошел досвід хасидов дарма). У пам'ятник складають записки з текстами, які прочитають через 100 років. Наумов говорить, що надовго загадувати не звикся, але якщо б вирішив звернутися до нащадків, то написав би: "Пам'ятаєте, це було, є і буде".
Наумов переживає, що вже зараз в зону "приходять люди, які нічого не знають про Чорнобиль". Виросло покоління, що народилося після вибуху і мало що відає про нього. Але і досі не все відомо про аварію і тим, кому довелося її пережити. Напередодні нинішньої чорнобильської річниці Наумова чекав сюрприз: Служба безпеці України обнародувала півсотні документів архіву ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ, з яких виходить: чорнобильських вибухів було два. Перший - в 1982 році, він спровокував підвищення радіації на станції і довкола неї. Причиною трагедії 1986-го стали неякісні комплектуючі з Югославії. ЧАЕС була збудована з порушеннями. Про можливість ЧП спецслужби попереджали рівно за два місяці до аварії. Але Чорнобиль стався і буде живий і небезпечний ще 24 тисячі років.
"Я дуже сподіваюся, що над зруйнованим енергоблоком виросте піраміда - величезний саркофаг, який зробить людей захищеними для атома, що зарвався. Хай ця піраміда свідчить: "Тут був реактор, який нікому і ніколи не буде небезпечний". У мене є чорнобильська вислуга, у мене - три великі зірки, я отримую гідні гроші. Мені начебто нема на що скаржитися, і я знаю: зникне реактор, але зона і її сталкеры - залишаться".
• Яніна СОКОЛОВСЬКАЯ, Київ
Сообщения
Комментариев нет:
Отправить комментарий